На тимчасово окупованих територіях катастрофічно зменшується частка місцевих мешканців – їх масово замінюють прибулими із Росії, попри дефіцит робочої сили, на роботу беруть лише лояльних до окупантів, а молодь вже сприймає життя в окупації як належне.
Про ці та інші проблеми і виклики життя в окупації йшлося на презентації в пресцентрі УНІАН аналітичного звіту “Соціально-гуманітарне становище на тимчасово окупованих територіях України”, підготовленого експертами ГО “Східна правозахисна група” та Інституту стратегічних досліджень і безпеки.
Директорка ГО “Східна правозахисна група”, доктор філософії з політичних наук Віра Ястребова наголосила, що на окупованих територіях йдеться не про тимчасове утримування контролю над захопленими територіями України, а про створення умов для їхнього незворотнього включення до російського політичного, економічного і культурного середовища.
“Російська політика на окупованих територіях пройшла еволюцію від моделі військової окупації до моделі інституційного панування. На початкових етапах головним механізмом контролю виступала саме військова присутність Російської Федерації. Сформовані були окупаційні адміністрації. Наше населення піддавалось заходам примусу насильству. На сьогоднішній же день, Російська Федерація створила основний інструмент впливу саме на цивільне населення за рахунок змушення до набуття громадянства Російської Федерації, Без якого неможливо ні соціальне забезпечення, ні формування освітньої політики, ні майнових відносин, навіть права на працю немає в тебе, якщо ти не взяв в руки паспорт окупанта. І той рівень соціального тиску і примусу, який здійснюється по відношенню до громадян України, які знаходяться в окупації, він фактично унеможливлює отримання будь-яких сервісів, якщо ти не взяв в руки паспорт, – сказала Ястребова.
Також вона констатувала, що на окупованих територіях відбувається заміщення місцевого населення росіянами за народженням. Тобто тими, хто приїде підтримувати окупантський режим, працювати на окупанта в квазіорганах, які він сформував.
Ястребова додала, що скорочення населення на окупації відбулося більше, ніж на 60%: “тобто, це не просто гуманітарна криза, соціальна криза. Це свідома колонізаційна політика Російської Федерації – або залишити тих, кого вони зламали і навчили бути лояльними до режиму, або замінити на росіян, які підтримують режим”
Письменник, заступник директора Інституту стратегічних досліджень та безпеки ім. Павла Лисянського Максим Бутченко зазначив, що окупанти створили такі умови, що місцевим людям є два шляхи – або померти з голоду або виїхати. Разом з тим на окуповані території масово завозять росіян: в Маріуполі їх вже біля 80-100 тисяч, в Мелітополі біля 60 тисяч.
“Все робиться для того, щоб українців там залишилось якомога менше. Настільки менше, щоб можливість і взагалі мова про деокупацію була дуже ускладнена з боку України”,- підсумував він.
Журналіст Микола Осиченко розповів що особливо зневажливо окупанти ставляться до жінок і ця тенденція лише посилюється. Спочатку були погрози і натяки на сексуальне насильство, а тепер це насильство – буденність. “Дуже погана тенденція – ставлення окупантів до місцевого населення, до жінок, до дівчат, до бабусь навіть. Наприклад, місто Горлівка. Спочатку це було так – “ну, що ви там? що ми щас вас от ето”. А потім дедалі все гірше. Місцеві кажуть мені – ми своїх доньок на вулицю не випускаємо самих, тому що кадирівці, тому що дівчатка пропадають. Всі це бачать, всі це чують, але ніхто нічого не робить”, – сказав журналіст.
Директор дослідницької компанії “Active Group” Олександр Позній розповів, що пори велику кількість вакансій на окупованих територіях серед місцевих велике безробіття, оскільки на роботу беруть переважно заїжджих з Росії.
“Ми фіксували дуже багато фактів, коли в школи чи на різні підприємства починають організовувати такий собі вахтовий метод, присилаючи вчителів, медиків з Росії. Навіть доходило, що ледь не двірників з Росії виписували.
І що обурює, що, як розповів один респондент – у мене зарплата умовно 300 доларів, а приїжджає людина з Росії на ту саму посаду в неї зарплата там в 2-3 рази більша. Зараз вони побудували таким чином, що економіка – це про лояльність. Якщо ти лояльний до місцевої влади, тобі допоможуть знайти роботу або якісь можливості для заробітку. На одного пошукача припадає 13 вакансій. Тобто це ж не про те, що немає роботи, а це про те, що там немає людей. Але щоб влаштуватися, там проводять перевірки, чи лояльний ти до окупаційної влади”, – розповів про “солодке” життя на окупації місцевих мешканців Позній.
Також він констатував, що молодь, свідоме життя якої пройшло в же в окупації, вже не усвідомлює. Що можна щити інакше, вважає своє життя під Росією нормальним: “ми в минулому році проводили інтерв’ю з дівчинкою з Донецька чи Луганська, їй було якраз виповнилось 18 років. Ми з нею спілкуємось на різні теми, і вона відповідає, що, в принципі, і освіта нормальна, і школи нормальні, і університети, і парки, і те, і те. Спочатку ми думали, що просто людина закрита, не хоче говорити. Потім, коли ми побачили друге, третє аналогічне інтерв’ю, саме з молоддю, ми зрозуміли, що вони виросли в цих реаліях і вони вже не розуміють, а як може бути інакше. І для них вода раз на 2-3 тижні це стабільне життя”.
Позній також констатував, що держава не має чіткої стратегії щодо мешканців окупованих земель: чи закликАти їх їхати на вільну територію, чи – чекати звільнення.
“Українській державі треба зробити ще одну дуже важливу річ – прийняти для себе рішення, яке наше ставлення до окупованих територій. Бо є, по суті, два шляхи. Згадаємо Фінляндію 1939 року, коли держава сказала: “всі фіни, виїжджаєте”. Або інші приклади, коли держава каже: “залишайтеся, ми вас повернемо”. На мій погляд, державна політика зараз така, що полягає у відсутності державної політики стосовно окупованих територій”.
Кандидат соціологічних наук, директор Інституту соціологічних досліджень КНЕУ ім. Вадима Гетьмана Юлія Горбова, наголосила, що щороку ситуація на окупації погіршується: “60% бюджету людина на окупованих територіях має віддати на базові речі, без яких просто неможливо існувати в цьому житті, в цій реальності. Там немає покращення, там немає якоїсь такої надії на те, що от зовсім трошечки і все стане прекрасно, а навпаки ми приходимо до того, що люди кажуть, що стає гірше, стає значно гірше і з кожним роком ця ситуація не змінюється. Тому я думаю, що ми маємо напрацьовувати стратегії реагування”.
Доктор соціологічних наук, доцент, Голова Київського відділення Соціологічної асоціації України Ольга Безрукова також погоджується, що держава не має стратегії поводження з громадянами України на окупації: Пан Олександр (Позній – УНІАН) сьогодні сказав, що, на жаль, в державі немає такої політики. Моя думка, що громадські ініціативи вашої організації, дослідницької компанії “”Active Group”, інших небайдужих людей можуть стати основою для вироблення нової державної політики щодо цього питання. Моя мрія – потрапити в окуповане місто, в якому я народилася. Я сподіваюся, що і мрії кожного із нас (вимушених преселенців з тимчасово окупованих територій – УНІАН) здійсняться”.
Джерело: unian.ua