Великі застави у справах ВАКС дедалі частіше ставлять питання не лише про їхній розмір, а й про те, чи залишається така сума реальною альтернативою триманню під вартою.
Коли суд визначає заставу у десятки або сотні мільйонів гривень питання вже не лише у самій сумі. Важливо зрозуміти, чи може конкретна людина реально скористатися такою альтернативою триманню під вартою, чому суд визначив саме такий розмір і наскільки переконливо обгрунтував необхідність подальшого арешту. Адже формально зазначена в ухвалі застава не завжди означає реальну можливість вийти із СІЗО.
Це особливо помітно у резонансних провадженнях Вищого антикорупційного суду, де розмір застави може сягати 100, 120, 140 чи 200 млн гривень. Тому виникає питання про межу між великою, але виправданою заставою та сумою, яка фактично залишає людину під вартою.
Додатково виникає й інша проблема: під час неодноразового продовження арешту суд має оцінювати, чи залишаються ризики актуальними, а не просто повторювати попередні аргументи.
Показовими були цьогорічні засідання щодо обрання запобіжного заходу, на яких ВАКС погоджував суми застави у розмірах, що суттєво перевищували звичайні для таких заходів розміри. У низці справ йшлося про десятки й сотні мільйонів гривень.
На проблему співвідношення таких сум із майновим станом підозрюваних та достатності судового обгрунтування звертала увагу і міжнародна моніторингова місія IAC ASHR, поставивши питання про пропорційність застави та достатність обгрунтування ризиків.
Водночас у липні 2026 року Конституційний Суд України окремо наголосив на необхідності того, щоб застава залишалася реальною альтернативою тримання під вартою. Тож проблема не лише в тому, скільки мільйонів визначає суд, а й у тому, чи є ця сума реальною альтернативою для конкретної людини та чи відповідає мотивування рішення стандартам статті 5 Конвенції і практиці ЄСПЛ.
Застава – не викуп із СІЗО
Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом. За загальним правилом суд має перевірити, чи можна досягти мети кримінального провадження менш суворим способом. Однією з таких альтернатив є застава.
Її призначення – не покарати підозрюваного та не встановити для нього певну ціну свободи. Застава має забезпечити належну процесуальну поведінку особи та виконання покладених на неї обов’язків. Саме тому при визначенні її розміру суд має враховувати, зокрема, обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан підозрюваного чи обвинуваченого, дані про його особу та встановлені процесуальні ризики.
Водночас КПК дозволяє у виняткових випадках визначати заставу понад встановлені загальні межі, якщо менша сума не здатна забезпечити виконання процесуальних обов’язків.
Це і створює найбільше питань: де проходить межа між великою, але дієвою заставою та сумою, яка фактично позбавляє людину можливості скористатися альтернативою триманню під вартою.
КСУ: застава повинна залишатися реальною альтернативою
У рішенні від 21 липня 2026 року № 9-р(II)/2026 у справі № 3-176/2025(355/25) КСУ наголосив, що застава має залишатися реальною альтернативою триманню під вартою. Її розмір має бути достатньо відчутним для особи, щоб мотивувати її виконувати процесуальні обов’язки, але водночас не таким, що фактично унеможливлює таку альтернативу.
КСУ окремо звернув увагу на необхідність індивідуалізації застави. Суд, визначаючи її розмір, повинен оцінювати фінансову спроможність особи, її легальні доходи та активи, осіб, які перебувають на її утриманні, а також доступність відповідних активів. При цьому сама застава не є покаранням, викупом особи чи компенсацією завданої кримінальним правопорушенням шкоди. Це процесуальна гарантія, яка повинна дозволяти досягти завдань кримінального провадження без фізичної ізоляції людини.
Таким чином, відсутність законодавчої верхньої межі застави не означає, що суд може визначати її довільно. Навпаки, чим більшою є сума, тим важливішим стає питання, чому саме вона необхідна у конкретному провадженні та чи залишається реальною для конкретної особи.
Що говорить ЄСПЛ про повторення ризиків
Окреме питання – наскільки детально суд має пояснювати необхідність продовження тримання під вартою. Показовою є справа Ignatov v. Ukraine, у якій ЄСПЛ констатував порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
Національні суди, продовжуючи тримання заявника під вартою, значною мірою повторювали попередні аргументи, зокрема посилалися на тяжкість обвинувачень і ризик втечі.
Однак, як зазначив ЄСПЛ, такі підстави не можуть залишатися загальними та абстрактними – вони мають спиратися на конкретні обставини справи.
Інакше кажучи, суду недостатньо просто ще раз написати, що людина може переховуватися, впливати на свідків або знищити докази. Потрібно пояснити, чому такий ризик залишається реальним саме на момент нового розгляду питання про арешт і на чому цей висновок ґрунтується. Це особливо важливо, коли людина вже тривалий час перебуває під вартою.
ЄСПЛ також виходить із того, що питання звільнення та подальшого тримання під вартою повинні оцінюватися з урахуванням конкретних обставин. Суд має показати, чому саме зараз обмеження свободи залишається необхідним і чому ризики неможливо належним чином нейтралізувати більш м’яким запобіжним заходом.
Такі ризики прямо передбачені кримінальним процесуальним законодавством. Та питання в іншому – чи пояснив суд, чому цей ризик стосується саме конкретної людини, чим він підтверджується і чому для його усунення недостатньо іншого запобіжного заходу.
Велика застава сама по собі не означає порушення Конвенції
Водночас ми не можемо говорити про те, що будь-яка велика застава у сотні мільйонів гривень автоматично суперечить Конвенції. ЄСПЛ не встановлює єдиної максимальної суми застави для всіх країн і всіх кримінальних проваджень.
У справі Mangouras v. Spain Суд розглядав заставу у 3 млн євро. При оцінці її пропорційності ЄСПЛ враховував не лише абсолютний розмір суми, а й характер справи, ризик втечі, тяжкість можливого покарання, соціальний статус особи та інші обставини, які врахували національні суди.
Посилаючись на ч. 3 ст. 5 Конвенції, заявник стверджував, що сума застави у його справі була необґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови його особистого життя.
Та на думку суду, враховуючи конкретні обставини справи та катастрофічні екологічні й економічні наслідки, спричинені цим діянням, уповноважені органи влади виправдано призначили заставу в розмірі 3 мільйони євро. При цьому вони правильно вчинили, коли під час прийняття судового рішення врахували тяжкість злочину та розмір збитків, у спричиненні яких обвинувачувався п. Манґурас. У зв’язку з вищенаведеним Суд вирішив, що не було порушення ч. 3 ст. 5 Конвенції.
Водночас у справі Istomina v. Ukraine ЄСПЛ окремо розглядав скаргу щодо надмірного розміру застави та того, чи оцінили національні суди спроможність особи її внести. Суд звертав увагу на вимогу, щоб застава забезпечувала виконання процесуальних обов’язків і не була завідомо непомірною для підозрюваного.
Тобто міжнародний стандарт полягає не у простому порівнянні цифр. Питання полягає у тому, чи є визначена сума співмірною з конкретними обставинами особи та чи має судове рішення достатнє індивідуальне обґрунтування.
Від 3 до 150 млн грн: що показує практика ВАКС
Рішення ВАКС та його Апеляційної палати за 2026 рік демонструють широкий діапазон застав.
Наприклад, у справі № 991/3425/26 у травні 2026 року суд залишив без змін заставу у 3 млн грн щодо народного депутата, і вона була внесена.
У той самий період у іншій справі альтернативою триманню під вартою була застава у 140 млн грн. Апеляційна палата залишила її без змін, і застава також була внесена.
У справі № 991/3921/26 «Енергоатому» Апеляційна палата у травні залишила без змін заставу у 112 млн грн, але на момент повідомлення суду її не внесли, і особа залишалася під вартою.
А в червні в іншому провадженні у справі № 991/7033/26 Апеляційна палата ВАКС збільшила заставу власнику компанії з виробництва безпілотників із 44,262 млн грн до 140 млн грн. На момент повідомлення суду заставу не внесли.
Таким чином, сама по собі абсолютна цифра ще не пояснює, наскільки реальною є альтернатива СІЗО. У двох справах застави у 140 млн грн були внесені, тоді як у інших провадженнях значно менші суми не були внесені.
Чи може застава фактично дорівнювати позбавленню волі
Проблема не лише в тому, скільки мільйонів гривень визначає ВАКС як заставу. Питання в тому, чи залишається ця сума реальною альтернативою триманню під вартою для конкретної людини та чи містить судове рішення індивідуальне, а не шаблонне обґрунтування ризиків.
Водночас у центрі саме цієї проблеми перебуває стаття 5 Конвенції – право на свободу та особисту недоторканність. Стаття 6 може бути дотичною до окремих процесуальних питань, але питання реальності застави, обґрунтованості тримання під вартою та необхідності альтернативи безпосередньо пов’язані насамперед із гарантіями статті 5.
Тому говорити про порушення Конвенції лише через сам розмір застави було б неправильно. Так само не кожне повторення аргументів у судовому рішенні автоматично означає шаблонне мотивування. Але стандарти ЄСПЛ і нова позиція Конституційного Суду України дають достатньо чіткий орієнтир: застава повинна бути реальною альтернативою триманню під вартою, а рішення про її розмір – індивідуально обґрунтованим.
Тому, у справах із великими заставами важлива не сама цифра, а те, як суд до неї дійшов. Якщо йдеться про десятки чи сотні мільйонів гривень, в ухвалі має бути зрозуміло, чому саме така сума потрібна у конкретному провадженні та які ризики вона покликана забезпечити.
Закон дозволяє суду визначати заставу і вище загальних меж, якщо для цього є передбачені законом підстави. Але це не означає, що сума може визначатися формально. Суд має враховувати обставини конкретної справи та майновий стан людини, щодо якої обирається запобіжний захід.
Не менш важливо, щоб при кожному продовженні тримання під вартою суд знову оцінював наявні ризики. Якщо людина вже тривалий час перебуває в СІЗО, недостатньо просто повторити аргументи з попередньої ухвали – потрібно пояснити, чому ці ризики залишаються актуальними саме зараз.
Після рішення Конституційного Суду від 21 липня 2026 року цей аспект став ще важливішим: застава може бути відчутною для людини, але не повинна встановлюватися так, щоб фактично позбавити її можливості скористатися альтернативою триманню під вартою.
Джерело: https://sud.ua